Хемингуэй Эрнест «Фієста. І сонце сходить»

Жанр: Зарубежная проза

Культовий твір Ернеста Гемінґвея змальовує післявоєнне «втрачене покоління» 1920-х років — «пропащих» людей, розчарованих і травмованих, ніби завислих у постійному чеканні, не здатних вповні вхопити життя. Відчути себе справді живими вони можуть лише у рідкісні моменти прояву чистої емоції, яку невпинно прагнуть відшукати. Свою гіркоту й зневіру вони намагаються забути в алкоголі й безладних розвагах, шукають відради на вулицях нічного Парижа, на природі в Піренеях, на боях биків у Памплоні. Короткими лаконічними штрихами, що стали прикметою його стилю, Гемінґвей показує крихку ілюзію балансу, інстинкт саморуйнування, що не дає характерам героїв розгорнутися щосили. Їм зостається лише святкувати, поки триває фієста, і щоразу сподіватися нового світанку.

«Коли мені запропонували перекласти «Фієсту» Ернеста Гемінґвея, я зрадів, пригадавши, з яким захватом читав його твори в шкільні і студентські роки, — каже перекладач Віктор Морозов. – Також я зрадів, пригадавши, що Гемінґвей писав короткими,

стислими реченнями, і подумав, що робота над перекладом буде легкою й невимушеною. Проте ці мої очікування «нестерпної легкості» перекладання виявилися оманливими, адже я не врахував «теорії айсберга», тобто знаме- нитого літературного стилю Гемінґвея, коли читач (і перекладач) бачить лише поверхню айсберга-тексту, а вся його сокровенна суть, асоціації, символіка, багатозначність залиша- ються в глибині, невидимі й невідомі нікому, крім самого автора. Тому нерідко простенькі на позір речення і фрази виявлялися далеко на такими простими для перекладу, й доводи- лося ламати голову над підспудним значенням і прихованим змістом цих фраз. Маю надію, що мені вдалося, мов аквалангісту, зануритися принаймні до половини цього дивовижного айсберга, а вдумливим читачам залишаю нагоду пірнути до самого дна, знайшовши самостійно ключі до всіх загадок і таємниць цього чудового тексту